Вигуглений

Вигуглений

«Дайте мені шість рядків, написаних найбільш шанованим серед людей, і я знайду в них причину для його повішення». — Кардинал Рішельє

«Ми не достатньо про вас знаємо». — Ерік Шмідт, виконавчий директор Google.

Грег приземлився у Міжнародному аеропорту Сан-Франциско о восьмій вечора, проте поки він дістався початку черги до митного контролю, було вже за північ. Він вийшов з першого класу, засмаглий, мов горіх, неголений, з відчуттям легкості в тілі після проведеного місяця на пляжі в Кабо (плавання з аквалангом тричі на тиждень, і зведення французьких студенток решту часу). Коли він вилітав з міста місяць тому, то був згорбленим пузатим мішком. А тепер це бронзовий божок, в якого цілили зачарованими поглядами стюардеси в бізнес-класі літака.

Чотири години у черзі до митного контролю, і з божка він сповз знову до рівня людини. Відчуття легкої ейфорії геть вивітрилось, по жопі стікав піт, а в плечах і шиї відчувалось таке напруження, що верхня частина спини нагадувала тенісну ракетку. В айподі батарейка давно вже сіла, а відтак робити було нічого, крім як підслуховувати розмову однієї пари середнього віку, що стояла попереду.

«Чудеса сучасних технологій» — сказала жінка, киваючи на табличку, що висіла поряд: «Імміграція — Powered by Google».

«Я думав, що це почнеться не раніше, ніж наступного місяця.» Чоловік то знімав, то знову одягав величезне сомбреро.

Гуглінг на кордоні. Господи. Грег звільнився з Гугл півроку тому, отримавши достатній стаж для повного використання опціонів, перевів їх у готівку і вирішив потратити час на себе, — що виявилось менш втішним, ніж він очікував. Більшість часу протягом п’яти місяців по звільненню він ладив компи друзям, дивився денні програми по телевізору, набрав п’ять кіло, у чому звинувачував своє перебування вдома, а не в Гуглплексі, де був добре обладнаний спортзал.

Звичайно, він мав бачити, що це станеться. Влада США викинула 15 мільярдів на створення бази відбитків пальців і фотографій усіх, хто перетинає кордон, і не впіймала жодного терориста. Ясно, що громадський сектор не був готовий «шукати як годиться».

Співробітник Відділу громадської безпеки з мішками під очима скоса заглядав на свій монітор, штрикаючи пальцями-сосисками в клавіатуру. Не дивно, що з цього клятого аеропорту вибиратись доводиться чотири години.

«Добрий вечір» — сказав Грег, простягаючи чоловіку свій вогкий від поту паспорт. Співробітник служби хрюкнув і просканував паспорт, далі втупився в монітор, постукуючи пальцями. Сильно. В нього на краєчку рота зачепились якісь сухі крихти, він вистромив язика і постарався їх злизати.

«Хочете щось мені розповісти про червень 1998-го?»

Грег підвів погляд від журналу «Departures». «Прошу?»

«Ви залишили повідомлення на каналі alt.burningman 17 червня 1998 року, в якому йшлося про ваш намір відвідати фестиваль. Ви написали: „А хіба гриби — то така вже погана ідея?“»

Слідчий у додатковій кімнаті догляду був старшим чоловіком, таким худим, що здавалось, ніби його вирізано з дерева. Його питання сягали значно глибше грибів.

«Розкажіть про свої хобі. Цікавитесь ракетним моделюванням?»

«Чим?»

«Моделюванням ракет».

«Ні, — відповід Грег. — Ні, не цікавлюсь.» Він відчув, до чого це все йде.

Чоловік щось записав, потім трохи поклацав. «Розумієте, я питаю про це, бо бачу різкий зріст кількості рекламних оголошень про обладнання для ракет, що показувались у результатах ваших пошуків та на пошті Гугл.»

У Грега всередині все схололо. «Ви переглядаєте мої пошукові запити і пошту?». Він до клавіатури не підходив вже місяць, проте знав, що інформація, введена у пошуковий рядок, розповість про нього більше, ніж те, що він розказував своєму психіатру.

«Заспокойтесь, будь ласка, шановний. Ні, я не переглядаю ваші пошукові запити» — глузливо пронив у відповідь чоловік. «Це було б неконституційно. Ми можемо лише бачити ті рекламні оголошення, що показуються при перегляді пошти і в результатах пошуку. В мене тут є брошура, в якій все це пояснюється. Я вам її дам, коли ми тут усе закінчимо.»

«Але ж реклама нічого не значить, — залопотів Грег. — Мені приходить реклама про рінгтони Енн Калтер кожного разу, коли я отримую листа від свого друга з містечка Калтер у Айові!»

Чоловік покивав. «Я все розумію. І саме тому я тут з вами говорю. Вам от як здається, чому реклама про ракетне моделювання так часто вам показувалась?»

Грег напружив мозок. «Гаразд, зробіть ось що. Введіть в пошуку „фанатики кави“». Він дуже активно працював з цією групою, допомагав їм у розробці сайту для їхньої служби розсилки про кращу каву місяця. Марка, яку вони збирались представити під час запуску служби, називалась «Реактивне паливо». «Реактивне паливо» і «Запуск» — ось це, певно, і змусило Гугл виригнути рекламу про моделі ракет.

Вони вже вийшли на завершальний етап, як вирізаний з дерева чоловік знайшов фотки з Гелловіну. Вони були під завалом з трьох сторінок результатів пошуку по запиту «Грег Лупінськи».

«Це була вечірка на тему Війни в Затоці, — сказав він. — В Кастро.»

«А Ви тут у костюмі…?»

«Терориста-смертника» — відповів він несміло. Від самих лише промовлених слів цих його пересмикнуло.

«Пройдіть зі мною, пан Лупінськи» — сказав чоловік.

Коли його відпустили, була вже третя ночі. Його валізи самотньо стояли біля багажної каруселі. Він їх взяв і побачив, що їх відкривали і потім недбало закрили. З усіх боків стирчав одяг.

Повернувшись додому, він виявив, що всі фальшиві доколумбівські статуетки потрощено, а на новісінькій мексиканській сорочці з білої бавовни стоїть зловісний відбиток підошви, якраз посередині. Одежа більше не пахла Мексикою. Вона тхнула аеропортом.

Спати він не збирався. Нізащо. Йому треба було про це поговорити. Була лише одна людина, що могла б це сприйняти. На щастя, вона в таку пору зазвичай не спала.

Майя почала працювати у Гугл за два роки до Грега. Саме вона переконала його поїхати до Мексики, коли він отримав з опціонів готівку. Хоч куди, казала вона, де можна було б перезавантажити своє існування.

У Майї було два велетенських лабрадори шоколадного кольору, і дуже, дуже терпелива подруга на ім’я Лорі, котра могли знести будь-що, крім того, щоб її тягло по парку Долорес о шостій ранку за собою 160 кіло слинявої собачатини.

Майя потягнулась за своїм газовим балончиком, коли Грег підбігав до неї, потім на мить зупинилась і замислилась і, впізнавши його, розкинула обійми, випустивши з рук повідці і наступивши на них кедами. «А де від тебе решта? Чувак, круто виглядаєш!»

Він теж її обняв, раптом усвідомивши, як він смердить після ночі докучного Гуглінгу. Він спитав: «Майа, що ти знаєш про Гугл і ВГБ?»

Вона вся напружилась, щойно він про це запитав. Один з собак почав скавуліти. Вона оглянулась, потім кивнула у напрямку тенісних кортів. «На вершечку ліхтарного стовпа; тільки не дивись, — сказала вона. — Це одна з наших муніципальних точок доступу WiFi. Там вебкамера з широким кутом огляду. Коли говориш, відвертай від неї лице.»

Якщо дивитись у великій перспективі, то обплутати місто мережею вебкамер коштувало Гугл’у зовсім недорого. Особливо якщо зважити на можливість подавати людям різні рекламні оголошення в залежності від того, де вони сидять. Грег не звернув особливої уваги, коли зображення з камер на усіх цих точках доступу стало можливо переглядати широкому загалу. Ну стався блог-шторм десь на цілий день, поки люди бивились цією всевидючою цяцькою, розглядаючи в великому збільшенні райони курсування повій, але невдовзі запал згас.

Почуваючись по-дурному, Грег промимрив: «Ти жартуєш».

«Пішли зі мною» — відповіла Майя, відвертаючись від стовпа.

Собаки не зраділи, що їхнє гуляння скоротили, і поки Майя готувала каву, вони виражали на кухні своє невдоволення.

«Ми пішли на компроміс з ВГБ, — сказала вона, дістаючи молоко. — Вони погодились припинити порпатись в наших пошукових записах, а ми дозволяємо їм бачити, яка реклама показується користувачам.»

Грега починало нудити. «Але чому? Тільки не кажи, що в Яху погодились раніше…»

«Ні, ні. Ну тобто так, звичайно. З Яху вже йшла така інформація. Але Гугл теж погодився не тому. Ти ж знаєш, республіканці ненавидять Гугл. А ми в переважній більшості вважаємось демократами, тому робимо усе можливе для примирення з ними, поки нас не роздерли в клоччя. Це ж не ІІО (Інформація для ідентифікування особистості, такий собі токсичний смоґ ери інформації) — це лише метаданні і все. Так що це лиш мале зло.»

«А чому ж тоді така інтрига?»

Майя зітхнула і обняла лабрадора, що буцався їй об коліно своєю здоровенною головою. «Їхні агенти — як воші. Скрізь. Приходять на наші зустрічі. Таке відчуття, мов працюєш в якомусь совєцькому міністерстві. А допуски до інформації з безпеки — нас розділено на два табори: допущені і підозрювані. Ми всі знаємо, кого допущено, але ніхто не знає, чому. В мене допуск є. На щастя для мене, зараз не відстороняють за те, що ти лесбіянка. Жоден допущений не зізволив би на те, аби пообідати з недопущеним.»

Грег відчув страшенну втому. «То, певно, мені пощастило, що я з аеропорту вибрався живим. Якщо б все пішло погано, я б став „зниклим безвісти“, га?»

Майа пильно гляділа на нього. Він чекав відповіді.

«Що?»

«Я тобі зараз щось скажу, але ти не смій навіть думати коли-небудь це повторити, гаразд?»

«Е-е-хм… ти ж не член терористичного осередку, правда?»

«Тут все геть не просто. Справа ось в чім: огляди, що здійснюються ВГБ в аеропортах — це як шлюз. Дозволяє агентам звузити критерії пошуку. Якщо вже тебе відтягли для додаткової перевірки при перетині кордону, ти одразу стаєш для них «предметом уваги», — і тебе вже ніколи й нізащо не облишать. Вони постійно скануватимуть вебкамери в пошуках твого обличчя і ходи. Читатимуть твою пошту. Слідкуватимуть за тим, що ти шукаєш в неті».

«А ти ж ніби казали, що суди не дали б їм…»

«Суди не дадуть гуглити всіх підряд. Але якщо вже ти попався в систему, то це перетворюється на селективний пошук. Все законно. А як тебе почали гуглити, то конче щось знайдуть. Всі твої дані передаються в один великий ящик, що на основі відхилень від статистичних норм перевіряє їх на відповідність „підозрілим шаблонам“, щоб тебе зашморгнути.»

Грег відчув, як нудота приступила до горла. «Як це, дідько забирай, могло статись?! Гугл був гарним місцем. „Не будь лихим“, еге ж?» Це був девіз компанії, і для Грега він відіграв величезну роль у тому, чому вчений з Ph.D. з комп’ютерних наук подався зі Стенфорда прямо до Маунтин-В’ю.

У відповіді Майї явно проступав сміх: «Не будь лихим? Ти що, Грег? Група, що лобіює наші інтереси, — це та сама купка крипто-фашистів, яка намагалась облити лайном кандидата Керрі. Ми вже бозна як давно втратили цноту нашої лихості.»

Вони хвилину помовчали.

«Все почалось в Китаї, — нарешті заговорила вона. — Щойно ми розмістили наші сервери на материку, вони перейшли під юрисдикцію КНР.»

Грег зітхнув. Він занадто добре знав, як хапається Гугл: щоразу, як ти побуваєш на сторінці, де є реклама від Гугл, чи щось глянеш на Гугл-мапах, чи в Гугл-пошті, ба навіть пошлеш листа на чужий рахунок на Гугл, — компанія сумлінно збирає твою інфу. Нещодавно програма оптимізації пошуку, що стоїть у них на сайті, почала використовувати ці дані для підгонки видачі по пошуках під конкретних користувачів. Для рекламодавців це стало революційним інструментом. А в авторитарної влади можуть бути на думці і інші цілі.

«Вони користуються нами для того, аби збирати досьє на людей, — вела Майя далі. — Коли їм треба когось заарештувати, вони приходять до нас по привід ту людину злапати. В Неті, куди не тнись, практично все вважається в Китаї порушенням закону.»

Грег похитав головою. «А навіщо їм було ставити сервери в Китаї?»

«Уряд сказав, що в іншому разі вони нас блокуватимуть. А Yahoo вже там працювали.» Вони обоє нахмурились. На якомусь етапі у працівників Google виникла справжня одержимість Yahoo, вони більше переживали за те, що робить конкурент, ніж за якість роботи власної компанії. «Ну то ми на це й пішли. Звісно, багатьом з нас ідея ця не подобалась.»

Майя сьорбнула каву і понизила голос. Один з собак наполегливо щось винюхував у Грега під стільцем.

«І практично одразу китайці просили про введення цензури на результати пошуків, — сказала Майя. — Google погодився. Відмовка компанії була просто смішною: „Ми не робимо лихого — ми даємо споживачам доступ до більш якісного інструменту пошуку. Якщо серед результатів пошуку видавались би лінки, по яких вони не можуть перейти, це їх лише дратувало би. Воно тільки зашкодить зручності користувача.“»

«А далі як?» Грег відштовхнув від себе собаку. Майя виглядала ображеною.

«Тепер ти предмет уваги, Грег. За тобою Гугл-стеження. Тепер все життя тобі хтось заглядатиме через плече. Ти ж знаєш сформульовану мету компанії? „Організація світової інформації.“ Всієї, що є. Мине п’ять років, і ми знатимемо, скільки кавалків ти насрав, перш ніж спустити бачок. А тепер поєднай це з автоматичною підозрою до кожного, хто підходить під статистичний портрет поганця, і тебе —»

«Вигуглено.»

«З усім потрухом». Вона покивала головою.

Майя повела обох лабрадорів через коридор до спальні. Він почув приглушену суперечку з подругою, і вона повернулася сама.

«Я можу це виправити, — завзято прошепотіла вона. — Після того, як китайці взялись влаштовувати на людей облави, ми з декількома колегами вирішили свій двадцяти-процентний проект спрямувати на те, щоб наїбати їх.» (Серед бізнес-інновацій в Google було правило, яке зобов’язувало кожного співробітника приділяти 20 відсотків свого часу власним шляхетним проектам.) «Ми назвали програму „Гугл-очисник“. Вона глибоко проникає у базу даних і нормалізує твою статистику. Твої запити на пошук, твої гістограми на Gmail, моделі серфінгу по мережі. Усе. Грег, я можу тебе Гугл-очистити. Це єдиний спосіб.»

«Не хочу, щоб з тобою трапилась якась прикрість.»

Вона похитала головою. «Я вже приречена. Кожен день відтоді, як я розробила цю кляту штуку, — це життя у борг. Тепер лишається тільки чекати, поки хтось не вкаже ВГБ на мої заслуги та історію, — а тоді я й не знаю, що. Не знаю, що вони там роблять з такими, як я в цій війні за абстракті іменники.»

Грег згадав аеропорт. Догляд. Свою сорочку, відбиток підошви якраз посередині.

«Ну то давай», — сказав він.

Гугл-очисник творив чудеса. Грег міг судити по рекламним об’явам, що вигулькували поряд з результатами пошуків, — реклама ця точно була для когось іншого: «факти про розумний задум», «Отримання семінарської освіти в онлайні», «Завтрашній день без тероризму», «Програми блокування порнографії», «Агресивна пропаганда гомосексуальності», «Дешеві квитки на концерти Тобі Кіта». Це була програма Майї у дії. Однозначно, новий персоналізований пошук Google вважав його за когось іншого — за набожного представника правого крила з явним пунктиком на музиці кантрі.

Що його цілком влаштовувало.

Потім він клацнув по своїй адресній книзі, і побачив, що половина контактів пропала. Поштова скринька на Gmail була вичищена, мов поїдений термітами пеньок. Профіль на Orkut нормалізований. Його календар, сімейні фотки, закладки — все порожнє. Він раніше і не усвідомлював, яка його частина перебралась на Веб і осіла на серверах Google — практично вся його онлайнова особистість. Майя відчистила його до блиску; він став людиною-невидимкою.

Грег через сон гепнув по клавіатурі лептопа, що стояв біля ліжка, — засвітився екран. Він повів очима на годинник, що миготів на панелі інструментів, — 4:13 ранку. Боже ж мій, хто такої години ламається в двері?

Він крикнув: «Йду!» заспаним голосом, натяг на себе халат і встромив ноги в капці. Він прочовгав по коридору, вмикаючи світло по ходу. Біля дверей зазирнув у вічко і побачив Майю, що похмуро гляділа на нього.

Грег відстібнув ланцюжок, відімкнув замок і смикнув двері. Майя шмигнула всередину повз нього, а за нею собаки та її подруга.

Майя вся блищала від поту, і волосся її, що зазвичай було акуратно зачесано, зараз було розпатлане на лобі. Вона потерла свої червоні запалені очі.

«Збирайся» — її голос був схожий на хрипке каркання.

«Що?»

Вона взяла його за плечі. «Ну ж бо» — промовила вона.

«Куди ти хочеш…?»

«Напевно, в Мексику. Ще не знаю. Збирайся, дідько забирай.» Вона повз нього всунулась до спальні і почала витягувати шухляди.

«Майя, — голос його був різким. — Я нікуди не поїду, допоки ти мені не скажеш, що відбувається.»

Вона зиркнула на нього і відкинула волосся з обличчя. «Гугл-очисник ожив. Після того, як я тебе почистила, я його вимкнула і більше не чіпала. Було надто небезпечно й далі ним користуватись. Але він залишився налаштованим так, що посилає мені на електронну пошту підтвердження щоразу, коли запускається. Хтось шість разів скористався ним для чистки трьох дуже особливих облікових записів — і всі три належать членам Торгового комітету в Сенаті, що готуються до переобрання.»

«Гуглери прикривають сенаторів?»

«Не гуглери. Це робилось зі стороннього сайта. Блок IP-адрес зареєстрований в окрузі Колумбія. І з цих усіх адрес підключались користувачі Gmail. А тепер вгадай, кому належать облікові записи?»

«Ти стежила за чужою поштою на Gmail?»

«Окей, так. Ну переглянула листи. Всі це роблять час од часу, і з багато гірших причин, ніж я. Але заціни — виявляється, що уся ця діяльність керується фірмою, що лобіює наші інтереси. Просто виконують свою справу, захищають інтереси компанії.»

Грег відчув, як пульсувала кров у скронях. «Ми повинні комусь розповісти.»

«Користі від того буде ні на гріш. Вони про нас все знають. Вони можуть бачити кожен запит на пошук. Кожне повідомлення електронною поштою. Кожен знімок, де нас вловила вебкамера. Бачити, хто в наших соціальних мережах… От ти знав, що якщо у тебе 15 приятелів на Orkut, то статистистично можна бути цілком певним, що тебе відділяє від тих, котрі вкладали гроші у „терористичні“ проекти, не більше трьох кроків? Пам’ятаєш аеропорт? От-таке чекає на тебе в значно більших кількостях.»

«Майа, — сказав Грег, збираючись з думками. Здається, через таки їхати в Мексику — то трохи занадто, хіба ні. Просто кинь роботу. Ми можемо організувати якийсь стартап, чи ще щось. Це ж безглуздя.»

«Вони до мене сьогодні приходили, — відповіла вона. — Два службовця з ВГБ, по політ-питаннях. Сиділи кілька годин. І задавали мені купу важких питань.»

«Про Гугл-очисник?»

«Про мої друзів та родину. Про мою пошукову історію. Про особисту історію.»

«Господи.»